Особливості особистості заїкуватих
| Дані літературних джерел з цього питання дуже суперечливі. М.Буянов під час обстеження пацієнтів психіатричної лікарні виявив, що серед обстежених з різною мовленнєвою патологією (невротичною, неврозоподібною, змішаною формами) було 75-80% чоловічої та 20-25% жіночої статі. Це свідчить про те,що заїкання переважає у чоловіків більше, ніж у жінок. У дослідженні М.Буянов хворих було умовно поділено на п’ять груп залежно від домінування тих чи інших особливостей особистості. Перша група. До неї ввійшли 3-6% пацієнтів, яким були притаманні психопатичні властивості. Це в основному підлітки з гальмівними (астенічними, шизоїдними, тривожними) рисами характеру. Друга група. До складу цієї групи належали підлітки із залишковими явищами раннього органічного ураження ЦНС – 35-45% хворих, а також хворі із психоорганічним синдром із психоподібними проявами. Крім того, у всіх хворих спостерігається церебрастенічний та гіпердинамічний неврозоподібній синдроми. Третя група. Сюди було віднесено 5-6% логопатів, у яких негроподібне заїкування поєднувалося з шизофренією, епілепсією (за яких спостерігається відповідні зміни особистості). Четверта група. Складалась з підлітків, яким були притаманні риси психічного інфантилізму: 5%- хворі з дисгармонічним інфантилізмом, 5%- з гіпогенітальним,15-20%- гармонічний інфантилізм. За гармонічного інфантилізму наявна незрілість емоційно-вольової сфери виявлення у легковажності, переважанні ігрових інтересів, швидкій пере насичуваності, невмінням довести справу до кінця. Це підлітки зі слабкою волею, які потребують постійного контролю. Для дітей із гіпогеніталізмом властиві прояви емоційно-вольової сфери, надзвичайна наявність, балакучість, нездатність до активних дій. Вони погоджуються з усім або коментують вчинки інших. П’ята група. Сюди ввійшли 30-35% підлітків, у яких не спостерігалося вад особливості, приблизно у 15% із них були наявними ознаки акцентуації гальмівного типу. До цієї групи належали також логопати з загостренням особливостей, які зумовлені пубертатною кризою. Незважаючи на те, що у обстежених перебіг заїкання був досить тяжким, лише 10% хворих виявлено ознаки патологічного формування особистості гальмівного типу. Отже, на думку вченого немає єдиної специфічної особливої особистості. Хоча у логопатів переважають гальмівні властивості характеру, вони мають різне походження, ступінь прояву, різний клінічний зміст. Особисті особливості заїкуватих підлітків перебувають у широкому діапазоні починаючи від звичайних та акцентованих рис до грубих психопатологічних порушень. Ці хворі потребують диференційного підходу. Психологічні особливості дітей із заїканнямПроблема плавного ритмічного мовлення є важливою та актуальною для комплексу норм, пов’язаних із формуванням плавного мовлення дітей із запинанням у психології, логопедії, педагогіці, філософії, медицині.На думку Р.Левіної, мовленнєвого порушення самого по собі не має, воно завжди передбачає особистість і психіку конкретного індивідуума з усіма його особливостями. Розуміння своєї мовленнєвої вади породжує певні психологічні особливості: сором’язливість, уразливість, беззахисність, бажання до усамітнення, відчуття пригніченості і постійне переживання за своє мовлення. Іноді, навпаки, діти розгальмовані, різкі у своїх вчинках. Здебільшого автори відмічають виражені особливості у дітей ( Х.Лагузен, І.Сікорський, Г.Неткачев, І.Татаковський, Ф.Штоккерт, Ю.Флоренстка, М.Хватцев). останім часом з метою заснування психотерапевтичного напряму в логопедичній роботі почали глибоко вивчати психологічні особливості у дітей (С.Павлова, В. Селіверстов, В.Шкловський, Ю.Некрасов, Л.Андронова та ін..) та диференціювати їх за їхніми психологічними особливостями. В основу досліджень було покладено наявність логофобії та різний ступінь фіксованості на своїй ваді. Спираючись на дослідження наукових джерел минулого і сьогодення, можна уявити психологічну модель виникнення і розвитку феномену фіксованості дитини на своїй ваді з позиції інтегральної взаємодії психічних процесів. І в такий спосіб феномен фіксованость можна визначити як відображення об’єктивно існуючої мовленнєвої вади у всій психічній діяльності дитини, яка має заїкання. Це результат процесів отримання і перероблення інформації про мовленнєві труднощі та пов’язані з ними неприємності, що трансформовані у психічних процесах станах та властивостях хворого заїканням і виявляються в його взаємодії з навколишнім соціальним середовищам. Специфічною основою заїкання є той психічний стан, на основі якого у дітей виникає усвідомлення розладу їх мовлення (Е.Фрешельс). Ф.Штокерт, Ю.Флоренстка, М.Пайкін, Н.Власова, та ін. наголошували на перебільшенні ролі фіксованої уваги на дефектному мовленні. Коли дитина вперше звертає увагу на своє неправильне мовлення то цей період і стає критичним у розветку заїкання що більше уваги дитина приділяє своєму стражданню, то більшим воно стає. Цієї точки зору дотримувався М. Хватцев, який зазначав, що первинне спотикання від травми (шоку) – це не заїкання, а розлад координації. Проте коли у дитини на довго залишаються згадки про шок і думки, що вона знову може зробити помилку, коли є фіксація уваги на спотиканні, тільки тоді починається розвиток дійсного заїкання. З виникненням психопатологічних моментів заїкання із простого розладу координації переходить у невроз. Цей стан через кілька повторень перетворюється на патологічний умовний рефлекс і виникає дедалі частіше перед початком мовлення. Спостерігається циркуляція процесу, оскільки вада на прийомі посилює ваду на виході. Майже всі вчені-дослідники проблеми заїкання спостерігають у дітей виражену тривогу, побоювання, страх перед мовленням. Нині є спроби не тільки глибше вивчати індивідуальні психологічні особливості осіб із заїканням, ай комплектувати за цією ознакою групи для обґрунтованої психотерапевтичної спрямованості логопедичної роботи з ними. Дослідники виділяють три групи хворобливої фіксації на ваді: нульову, помірну і високу. До нульової групи ввійшли діти, які не помічали свого не повноцінного мовлення. Ці діти залюбки вступали в контакт із однолітками, дорослими, знайомими та не знайомими людьми і не соромилися свого мовлення. До помірної групи належить діти які відчували неприємні переживання від заїкання. Вони намагалися замаскувати або приховати своє неправильне мовлення, за допомогою хитрощів, проте усвідомлення цими дітьми свого недоліку не виливались у відчуття власної неповноцінності. До високої групи хворобливої фіксованості на ваді відносять дітей із постійним усвідомленням своєї мовленнєвої вади. Ці діти постійно концентрують увагу на своїх мовленнєвих невдачах, глибоко і тривало переживають їх. Усю свою діяльність вони ставлять у залежність від мовленнєвих невдач. Їхнім психологічним особливостям характерні уразливість, беззахисність, хворобливо виражений страх перед мовленням. У всіх розглянутих дослідженнях знайшла відображення думка вчених (М.Хватцева, Ю.Флоренсткої, Н.Власової, В.Селіверстова), що ступінь фіксованості на своїй ваді зростає з віком дитини. Це, безумовно, пов’язане зі змінами, які відбуваються у психофізичному розвитку дітей відповідно до розвитку їхньої свідомості та розширенню уваги, пам’яті, мислення, сприймання, самооцінки. | |
|
| |
| Переглядів: 1775 | |
| Всього коментарів: 0 | |