ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
| У статті визначено особливості розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку. Ключові слова: зв'язне мовлення, монологічне мовлення, діалогічне мовлення, діти старшого дошкільного віку. Актуальність проблеми розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку, як одного із головних завдань дошкільної лінгводидактики, зумовлюється необхідністю реалізації пріоритетних напрямків Національної доктрини освіти України у ХХІ столітті та законів України "Про мови", "Про освіту", "Про дошкільну освіту" й ускладненням змісту дошкільної й початкової освіти. Ця проблема загострюється в умовах переходу від впровадження до широкого функціонування української мови, що орієнтує не лише на засвоєння нормативного, а й культурного її рівня. Базовий компонент дошкільної освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випускника дошкільного закладу сформованість у нього комунікативної компетенції. Саме тому вчені приділяють значну увагу розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Своєчасний і якісний розвиток зв'язного мовлення (діамонологічної компетенції) - важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема розвитку мовлення дітей не є новою, і вже досліджувалася лінгводидактами в аспектах: формування мовленнєвих умінь, зокрема: лексичних (О. Ількова, Н. Горбунова, С. Макаренко, К.Патріна, Б. Пашаєва, Ю. Руденко, Ф. Сохін, Є. Струніна), граматичних (А. Богуш, О. Гвоздєв, К. Крутій, Н. Лопатинська, Н. Маковецька, Г. Ніколайчук, Д. Ніколенко), фонематичних (О. Аматьєва, О. Жильцова, Н. Гауга, Г. Ляміна, О. Трифонова), діамонологічних (А. Богуш, Н. Гавриш, В. Гєрбова, О. Жарінова, А. Зрожевська, Л. Калмикова, Є. Короткова, Н. Кузіна, С. Ласунова, О. Ушакова, Н. Харченко); і в аспекті формування елементарних уявлень про мову й мовні явища (Г. Бєлякова, О. Нєгнєвицька, Ф. Сохін, Т. Ушакова). Мета статті полягає у визначенні особливостей формування зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку. Виклад основного матеріалу. На думку Л. Калмикової, усне мовлення дитини старшого дошкільного віку відбувається у трьох основних різновидах: по-перше, у формі вигуку, що не є справжнім мовленням, а тільки засобом передачі будь-якої експресії - повідомлення про дію та стан (чи процес) за допомогою кодів мови; вони є афективними мовленнєвими реакціями, що виникають мимовільно, - як відповідь на несподіване, дивовижне (чи цікаве) явище; по-друге, як діалогічне мовлення, яке здійснюється або як відповідь на запитання, або як розмова; по-третє, у формі монологічного мовлення, що реалізується в різних функціонально-смислових структурах: розповіді (для передачі часової послідовності дій) або опису (для характеристики людей, явищ, станів, дій, що існують одночасно) - відображення темпоральних зв'язків, а також міркування (для вираження каузальних відношень) - відображення причинно-наслідкових зв'язків [6, с. 76]. Дослідники відмічають, що з п'яти років, оволодівши діалогічним мовленням, дитина починає інтенсивно оволодівати монологічним, чому сприяють набуті на попередніх етапах фонетичні та граматичні уміння. Науковці стверджують, що вже з чотирьох років дітям доступні не тільки види діалогічного мовлення (розмова, бесіда, полілог), а й такі види монологічного як опис і розповідь, а також міркування. Висловлювання дітей старшого дошкільного віку є достатньо поширеними й інформативними, в них присутня логіка викладання змісту. Крім того, для мовлення старшого дошкільника характерними є ситуативні мимовільні висловлювання (непідготовлене мовлення), контекстове монологічне мовлення, активно вживаються немовні форми спілкування. Дошкільник цього віку ще не оперує додатковими засобами виразності: інтонацією, виділенням за допомогою голосу окремих компонентів висловлення, не використовує систему пауз (монологічні висловлення дітей, що інтонаційно нерозчленовані). Але в окремих дітей добре розвинені такі позамовні засоби, як міміка, жести виразності, що успішно доповнюють сталі коди мови, виділяючи принципово нове, важливе, розкриваючи істотні елементи смислу, тощо [2, с. 256]. Старший дошкільник охоче ділиться з іншими своїми почуттями, думками, коментує власні дії, фіксує знання про себе й довкілля [1, с. 215]. Усне монологічне мовлення дітей старшого дошкільного віку звернене до реального співрозмовника, реакція якого дозволяє дитині-мовцю коригувати свою інформацію по ходу повідомлення - опускати вже відоме; доповнювати, розгортати невідоме (чи недостатньо зрозуміле). Ці особливості пов'язані з інтелектуальним розвитком дитини, в якої до старшого дошкільного віку поступово зникає потреба в опорі на об'єктивні відношення, що безпосередньо сприймалися нею. Це сприяє засвоєнню вміння в монологічній структурі мовлення заповнювати лексикою граматичну неповноту. Науковці зазначають, що висловлюванню старшого дошкільника притаманні всі етапи породження монологу: починається з мотиву й загального задуму, який відомий дитині від початку в найзагальніших рисах, - проходить через стадію внутрішнього мовлення, спираючись на семантичний запис з його потенційними зв'язками (саме внутрішнє мовлення є свідченням можливості засвоєння монологу) - стимулює в подальшому формування глибинно синтаксичної структури - розгортає в зовнішнє зв'язне говоріння, що матеріалізується у поверхово-синтаксичній конструкції. У старшому дошкільному віці виникає критичне ставлення до мовлення. Звукова культура мовлення набуває подальшого розвитку: дитина прислухається до звуковимови, більше уваги приділяє дикції й інтонаційній виразності висловлювання. Також розвивається фонематичний слух, вдосконалюється звуковимова й літературне мовлення, удосконалюється орфоепічна літературна вимова. Словник дітей старшого дошкільного віку також істотно збагачується передусім за рахунок засвоєння різноманітних семантичних відтінків значення слів. Дошкільники рівномірно використовують у мовленні всі частини мови, складні слова, слова з абстрактним значенням, доречно застосовують прислів'я, приказки, образні вирази, фразеологізми. Л. Калмикова засвідчує, що більшу частину у мовленні старших дошкільників складають іменники та дієслова. Більшість іменників використовуються у називному відмінку, для вираження підмета. Головну групу складають дієслова руху і дієслова, пов'язані з діяльністю, тобто характерною особливістю мови є дієслівність [6, с. 95]. Не зважаючи на бурхливе кількісне та якісне зростання словника на шостому році життя спостерігаються семантичні помилки, неправильне розуміння окремих абстрактних, часових і просторових понять, слів з переносним значенням, прислівників (разом і поруч та ін.); словник бідний на образні вирази, прикметники порівняльного ступеня тощо. Удосконалюється граматична правильність мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного й влучного вживання граматичних форм, що виявляється у критичному ставленні до власного мовлення і мовлення однолітків. Формуються навички корекції й самокорекції мовлення. Набуті вміння забезпечують перехід на вищий рівень розвитку зв'язного мовлення [2, с. 256]. Важливим якісним новоутворенням дітей старшого дошкільного віку є поява планувальної та регулювальної функцій мовлення. Дитина вже складає розповіді за планом, може планувати свою майбутню мовленнєву діяльність. Науковці доводять, що дітям властивий розмовний стиль мовлення; більшість послуговується діалогічним мовленням з елементами монологічного. Також дошкільники вміють складати невеликий текст з двох-трьох речень типу опису, в якому розкриваються одна-дві мікротеми, уводячи в розповідь елементи роздумів, формою яких є найпростіші умовиводи. Аналізу зв'язного монологічного мовлення присвячене дослідження Л. Величко, яка зауважує, що зв'язне висловлювання дітей старшого дошкільного віку логічне, послідовно розгорнуте. Воно в основному складається з чотирьох-п'яти або п'яти-шести речень. За характером вираження предикативності в оповіданнях переважають двоскладні повні речення, рідко спостерігаються неповні з пропущеними підметами. З односкладних речень у розповідях дітей старшого дошкільного віку частіше зустрічаються безособові, що виражають загальний стан об'єкта в умовах природного середовища або психологічний стан особи, а також такі, що виражають відсутність чого-небудь. Неозначено-особові структури зустрічаються в мовленні дітей дуже рідко. Називні речення використовуються у висловлюванні дитини зрідка , бо вони не властиві динамічному оповіданню. Діти старшого дошкільного віку з'єднують речення різноманітними лексико-граматичними засобами, зокрема використовують займенникові, дієслівні, прислівникові, сполучникові міжфразові зв'язки [3, с. 31]. Інший аспект розвитку описового мовлення досліджувала Л. Порядченко, яка виявила, що більшість дітей п'яти-шестирічного віку надають перевагу описам перед іншими функціонально- смисловими типами мовлення. В описі предметів (об'єктів) користуються, як правило, однотипними синтаксичними структурами. За змістом і структурою виокремлюються три типи дитячих описів: описи, в яких повідомляється про зовнішній вигляд предмета в цілому, а потім описуються деталі; описи, в яких передається тільки загальне враження від предмета; 3) описи, в яких повідомляється лише про окремі ознаки предмета (такі описи переважають) [7, с. 6]. Висловлення міркувань досліджувалися Н. Харченко, яка доводить, що оцінні міркування є частотними у дітей. З погляду логічної структури, міркування збігаються (змістові зв'язки між тезою та аргументами, наявність одного-двох аргументів, відсутність висновків). З'ясовано, що близько чверті дітей у своїх міркуваннях як аргумент висловлюють судження узагальненого характеру, а потім намагаються їх конкретизувати за допомогою іншого аргументу чи прикладу. Дослідження також свідчать про те, що у дітей, які приходять до 1-го класу, доводи, що ґрунтуються на змістових зв'язках, уже близькі до переконливішого в логічному плані доводу [8, с. 19]. Автор засвідчує, що пояснювальне мовлення тільки починає розвиватися в дошкільному віці, проте користується дитина ним досить рідко, та й сама часто виявляється неготовою вислуховувати пояснення, оскільки прагне швидше розпочати гру, відволікається від пояснень умов і правил гри. У цілому ж у старшому дошкільному віці яскраво виражається процес диференціації та інтеграції мовлення у системі пізнавальних функцій. Мовлення стає окремим і регулювальним інтелектуальним процесом, свідченням чого є формування самооцінної мовної діяльності, прямо не пов'язаної з практичними діями. Дитина цього віку включається у бесіду на позаситуативні теми (наприклад, широкого пізнавального змісту; щодо моральних якостей, оцінки вчинків героїв казок чи оповідань), самостійно складає оповідання, казки, віршики. Такий рівень мовлення вимагає спеціальної роботи дорослого з розвитку зв'язного мовлення [4, с. 137]. Висновки. Характеризуючи надбання старшого дошкільника щодо опанування ним зв'язного мовлення, науковці вказують також на типові недоліки. В усному мовленні старшого дошкільника є наявність багатьох недоречних слів, словосполучень, вимушених необґрунтованих пауз; у невмінні сформувати й висловити думку, дотримуватися її під час говоріння, зосередитися на темі висловлювання. Більшість дітей не вміють спланувати свій монолог, упорядкувати його зміст, зорієнтуватися в умовах спілкування, віднайти необхідні для точного й виразного висловлювання думки й мовні засоби, проконтролювати його. Таким чином, мовлення дітей старшого дошкільного віку досить збіднене, примітивне [5, с. 229]. Проблема розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку є не досить дослідженою і вимагає технологічних розробок. У подальшому перспектива дослідження вбачаємо в удосконаленні методики розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку, зокрема його культурного рівня. Література Базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" / [наук. кер. та заг. ред. О. Л. Кононко]. - [3-тє вид., випр.]. - К. : Світич, 2009. - 430 с. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика навчання дітей рідної мови: підручник /А. М. Богуш, Н. В. Гавриш / [за ред. А. М. Богуш]. - К. : Вища шк., 2007. - 542 с. Величко Л. Анализ повествовательной устной речи шестилеток / Л. Величко // Характеристика связной речи детей 6-7 лет: сб. науч. тр. / [под ред. Т. А. Ладыженской]. - М. : Педагогика, 1979. - С. 3035. Дуткевич Т. В. Дошкільна психологія: навч. пос. / Т. В. Дуткевич. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 392 с. Калмикова Л. О. Психологія формування мовленнєвої діяльності у дітей дошкільного віку: монографія / Л. О. Калмикова. - К. : Фенікс, 2008. - 497 с. 6. Калмикова Л. О. Формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей: психолінгвістичний та лінгвометодичний аспекти : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Л. О. Калмикова. - К. : НМЦВО, 2003. - 300 с. Порядченко Л. Описове мовлення: методи розвитку та активізації / Л. Порядченко // Палітра педагога. - 2003. - № 2. - С. 5-9. Харченко Н. Формування навичок міркування у дітей 5-6 річного віку / Н. Харченко // Дошкільне виховання. - 2001. - № 2. - С. 18-20. Джерело: http://У статті визначено особливості розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку. Ключові слова: зв'язне мовле | |
|
| |
| Переглядів: 2208 | |
| Всього коментарів: 0 | |